ПОЗАКЛАСНИЙ ЗАХІД

«МУЖНІСТЬ І БІЛЬ ЧОРНОБИЛЯ»

Мета заходу: з'ясувати причини аварії на Чорнобиль­ській АЕС, осмислити та усвідомити масштаби траге­дії; закріплювати вміння працювати з документами, фотоматеріалами, художньою літературою; вихову­вати повагу до людей, які зробили внесок у ліквіда­цію наслідків катастрофи; прищеплювати екологічну культуру та прагнення до гармонійного співіснування людини і природи.

Методичне забезпечення: портрети пожежників, фотодокументи, музичний запис співу птахів, дзвону, «Рекві­єм» Моцарта, газетні статті, літературні твори.

Не винен я, що все це сталось,

Що розкололась неба твердь,

Що в золотом покриту галузь

Ми атомну впустили смерть!

                                                   (Д.Павличко)

Несе сива чорнобильська мати

Цю планету... Це хворе дитя!

(І.Драч)

Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить!

(Б.Олійник)

СЦЕНАРНИЙ ХІД ЗАХОДУ

I.            Організаційний момент

Учні класу заздалегідь поділені на п'ять груп: істори­ки, поети, статисти, державні діячі, очевидці. Кожна з них отримала завдання зібрати відповідний матеріал для виступів.

II.             Мотивація діяльності

Скрадлива чутка поповзла селом, із хати в хату, наче тінь зловісна; біда в Чорнобилі... четвертий блок... Рятуймося... Завтра може бути пізно...

Метод «Мікрофон»

Яка біда трапилася в Чорнобилі?

Що вам відомо про цю трагедію?

IIІ. Презентація зібраного матеріалу заходу

Учень розказує легенду.

Князь Володимир, коли хотів хрестити Русь звернувся до волхвів, які носили дерев'яні хрести, що символізувало походження людини з дерева. Він запропонував носити дерев'яні і поруч залізні хрести, як символ Християнства. Волхви не погодилися з цим, тоді князь повелів спіймати волхвів, яких було семеро. Служники спіймали п'ятьох, а двох, які володіли чорною магією і білою магією не спіймали. Волхв, який володів чорною магією, створив плем'я обри, їм в задоволення було вбивати людей. Вони носили вовчі голови на голові. Вбивали жінок, а в чоловіків з'їдали серце, печінку і випивали кров. Білою магією володів князь Олег, який пішов і живе під землею, організувавши там цілу цивілізацію.

П'ять волхвів жорстоко катували, але не змогли схилити на свою сторону: відмовитися від віри. І тоді їх прип'яли біля річки, міцно прив'язали, не давали не їсти , не пити, і обрекли на повільну мученицьку смерть. На них сідали птахи, їх точили черви, вони бачили воду і не могли напитися.

Коли вони померли і їх придали землі, річку назвали Прип'ять і в 1971 році побудували на цій річці Чорнобильську АЕС.

Через 1000 років земля вернула людям кару за їх страшний гріх.

Вступне слово вчителя:

Сьогодні, 26 квітня минає 25 років від найстрашнішої в історії техногенної катастрофи. Необдуманий, безвідповідальний експеримент на 4 блоці Чорнобильської АЕС призвів до некерованої ядерної реакції, а простіше до ядерного вибуху . 26 квітня 1986р. показало справжнє лице мирного атому, як його любили називати до цієї страшної дати. Лише атомна енергетика, запевняли нас, є екологічно найчистіша, економічно найдешевша і лише вона може забезпечити все зростаючі в НТП енергетичні потреби людства. Про ненадійність їх конструкцій годі було й думати. Адже, ймовірність аварій на АЕС на той час була прорахована як один випадок із сотень тисяч. Цей міф було розвіяно 26 квітня 1986 року.

Чорнобиль... Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи.

Райцентр Чорнобиль. Це ім'я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім місто, а згодом - і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. ! тоді згадали люди, що у книзі книг - Біблії говориться про полин і пов'язану з ним страшну катастрофу: «...засурмив третій Янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип, І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї «Полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона» («Апокаліпсис»).

Аварія на ЧАЕС — смертоносне полум'я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.

(Через мультимедійний проектор на екран  проектуються фотографії реактора, портрети пожежних (вивішені на дошці), або використати ілюстровані книги).

•   Давайте з'ясуємо, які причини призвели до най­більшої за масштабами катастрофи.

Учитель. Ніщо не віщувало біди.

Очевидець. Звичайний весняний день. 25 квітня 1986 року.

О 8-й годині ранку починалося звичайне чергування. Всі займалися своїми справами. Правик, як завжди, провів політінформацію. Розповів про міжнародне становище. Відповів на запитання..!

7 вечора. Сонце вже височенько. Хлопці у ВПЧ-2 зварили картоплю. Повечеряли. Обмінялися спортив­ними новинами.

О 9-й вечора ввімкнули телевізор. Дивилися програму

«Час».

23 година. Відбій.

Лягаючи відпочивати, Іван Бутрименко звернув увагу на те, що Володимир Правик з кількома хлопцями ще сидів біля екрана телевізора. Мабуть, була цікава передача.

Неквапом спливали хвилини. Зорі у небесній високос­ті палати дедалі яскравіше... Повітря здригнулося...

Учитель. Вибух на Чорнобильській АЕС стався 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилині. Сталося несподіване І непередбачуване... Загорівся четвертий блок, вийшов з-під контролю невміло застосований людиною атом. Смерть невидима розповзлася по селах і містах. Чорнобильська катастрофа вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом біди, трагічні наслідки якої буде відчувати ще не одне наступне

ПОКОЛІННЯ...

Учитель. Трагедія відразу показала своє чорне обличчя. У ту мить, коли сталася аварія, загинув налад­чик Валерій Ходемчук, його могилою став реактор. Помер від опіків і опромінення Володими Шашенюк.

Першими приймуть на себе удар радіації пожежники воєнізованої пожежної частини №2 з начальником караулу Володимиром Правиком.

Поет

Коли біда чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був першим-тут начальник караулу,

Володя Правик з воїнством своїм.

Очевидець. О 1 год 23 хв ночі в диспетчер­ській сиділи чергові. Зненацька на центральному щиті управління спалахнула лампочка, спрацювала пожеж­на сигналізація. Сергій Легун зняв трубку. Але ніхто не відповідав. Тієї ж миті на щиті загорілася ще одна лампочка. Повітря здригнулося. Пролунав сильний вибух. За ним другий, сильніший. За відчиненим вікном — панорама Чорнобильської станції. До 4 бло­ку рукою подати — метрів 400. Саме в тому районі вгору піднявся круглий вогненний гриб і небо освітила заграва. Диспетчер натиснув червону кнопку тривоги. Різко загула сирена. Для пожежників відлік ішов не на хвилини, а на секунди.

Історик. 26 квітня. 1 година 23 хвилини 40 секунд. Трагічна фатальна мить. Саме в цей час сталася аварія на ЧАЕС. Увірвалася біда в наш спільний дім.

400 метрів від частини до четвертого блоку — скільки їх треба долати? Півхвилини? Хвилину? Часу на роз­думи обмаль, їдучи на машинах до четвертого блоку, Правик та Його товариші не знали ще ні масштабів, ні характеру аварії. Ще з дороги вони побачили багря­ний відблиск над блоком, язики полум'я на покрівлі машинного залу. Володимир Правик приймає в дорозі єдине правильне рішення: по рації передав виклик № 3. Це означало підвищений ступінь небезпеки, коли треба викликати до місця подій інші пожежні частини області.

А вогонь уже перекинувся на покрівлю машинного залу. Потрібно гасити вогонь. Через 5 хвилин прибув караул Віктора Кібенка із ВПЧ № 6, яка відповідала за пожежну оборону міста.

Очевидець. Горів і тріщав дах, клубочився задуш­ливий дим... Люди знемагали. Від ядучого диму. Від пекучого полум'я. Від болю. 1 від того невидимого ворога, який дедалі більше загрожував кожному.

Статист Через деякий час на об'єкт АЕС, що горіла прибуло більше 50, потім більше 100 пожежних машин з Києва й області.

Учитель. Повсюди палахкотів вогонь, важко було дихати через дим і кіптяву. Але було найстрашніше, невловиме — радіація. Вона згубно діє на людину. Надмірна її доза призводить до появи променевої хвороби, після якої наступає смерть.

Висота машинного залу сягала більше ЗО метрів. Внизу - машина — встановлена на гідрант. Леонід Шаврей і Володими Прищепа сходинками дісталися на покрів­лю машинного залу. Чоботи пожежників грузнули у розплавленому від високої температури бітумі...

Очевидець. «Пожежники невдовзі збагнули - перед ними значно небезпечніший, підступніший ворог, якого не можна побачити, відчути. Він не мав ні кольору, ні запаху. Не витримувала сталь, та витри­мували люди, їх було 28. Вони діяли на грані людських можливостей, більше того, вони зробили неможливе: прийняли на себе подвійний удар — вогонь і радіа­цію. Дозиметри повідали страшну трагічну правду. Та пожежники не відступили.

Пожежники один за одним утрачали свідомість, зне­силених, їх забирали машини швидкої допомоги.

Учитель. Звичайний весняний день 26 квіт­ня 1986 року. Небо високе і чисте, Із-за горизонту з'являється велика сонячна куля І посилає свої про­міні на землю. Повітря настояне на пахощах перших весняних квітів, свіжої зелені ніжного листя. Нічого, здавалося, не змінилося в природі. Все було як завжди: і сонце, і прозорі води Прип'яті, і перші перехожі, які поспішали на роботу. Усе було як завжди. 1 водночас все було по-новому... Все змінилося з 26 квітня... Неви­димий мирний атом зненацька дістав своє грізне роз­лючене обличчя, він став дійсно гірким полином для жителів України. Про катастрофу не повідомили.

Поет

...Радіо мовчить. Газети поніміли.

По телевізору — концерти та кіно.

А ми по воду до криниць ходили,

Дітей поїли теплим молоком.

Город садили, босими ногами

Збивали роси з ніжної трави,

Про радіацію не знали й не гадали,

І страх у душах ще не оселивсь.

Статист. 26 квітня на 12 годину дня було госпі­талізовано 105 осіб, з них 16 — з особливого складу пожежної частини.

Посол з Німеччини. Міністерство закор­донних справ Німеччини стривожено тим, що у кра­їні підвищився рівень радіації. Що трапилося? Чому такий фон? Оскільки останні дні вітер дув зі сходу, вони звернулися до міністерства закордонних справ СРСР за поясненням. Проте у відповідь почули, що в СРСР усе нормально і чому високий рівень радіації в Німеччині — їм невідомо.

Історик. Тривогу про підвищений рівень радіації підняли в Норвегії, Франції, Польщі, Румунії та інших країнах Європи. А в Києві 1 Травня відбулося. Демон­страція з нагоди Дня солідарності трудящих. Люди йшли цілими сім'ями; з малими дітьми, а наступного дня працювали в городах, дачних ділянках.

Учитель. Чорнобильська трагедія не тільки губила природу, вона губила людину. У радіусі ЗО км від ЧАЕС почалася евакуація людей... Евакуація у мирні дні. Гна­ла з рідної землі людей смертельна небезпека.

С т а ти с т. На середину травня було вивезено більше 90 тисяч жителів, утрачено 48 га земельних угідь. Виве­дено з ладу 14 промислових підприємств, 15 будівель­них організацій, втрачено 900 тис. м² житла. Пізніше кількість евакуйованих склала 135 тисяч осіб.

Поет

Не стало села. Є хати і хлівці,

І сива, пекуча сльоза на щоці,

І розпач, що гостро торкнувся грудей,—

Село це стоїть; та немає людей.

Болючу дорогу обрали вони,

Ростуть на городах густі бур'яни.

Блукають собаки безлюдним селом,

Та пустка і тиша безлюдним крилом

 Зриває останню помітку житла...

На карті Вкраїни не стало села.

Учитель. Поля під Чорнобилем після аварії пере­стали годувати людей. Все, що проростало на них піс­ля квітня, будь-яка травинка-билинка вбирала в себе смертоносну радіацію, яка переслідувала все живе. А там, де радіоактивні опади випали густо, там і приро­да понесла велику втрату. З'явилося нове визначення: рудий ліс — це заражені дерева. Вони стали небезпеч­ними для всього живого. 1 рудий ліс викорчовували І хоронили під землю.

Учитель. На початку травня в Москві від проме­невої хвороби вмирали пожежники, медицина була безсила... А вони вірили, що виживуть. Що здолають смерть.

Історик. Як хочу вам зачитати лист Володимира Правика з Москви до своєї коханої, а згодом дружини. Його сімейне життя продовжувалося 4 роки і 4 міся­ці. Надя, його дружина, в 16 років стала нареченою, а в 20 — вдовою з немовлям на руках.

«Здраствуйте, мої дорогі, Надійко, Наталочка!

З великим привітом до Вас курортник і ледар. Все тому, що ухиляюсь від виховання нашої крихітки Наталки. Прошу вибачення за почерк. Напишіть, як Надя з маню-нею доїхали додому, чи не захворіли ?

Живу добре. Переселили нас у клініку для огляду. Тут усі, хто був там. Так що мені весело, адже мій караул при мені. Ходимо, гуляємо, милуємося вечірньою Москвою. Одне погано, що милуватися доводиться через вікно. І це триватиме, мабуть, місяця півтора-два. На жаль, тут такі закони: доки не обстежать, не випишуть. Надій­ко, живи у батьків, в Городищі. Я приїду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща підшукає для мене роботу, щоб я міг перевестися. Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, ми ще проживемо до ЮО, і донечка наша ненаглядна тебе переросте разів у три. Я за вами дуче скучаю. А ви мене і не впізнаєте, коли приїду. Почав відпускати бороду і вуса. Зараз зі мною мама. Вона вам подзвонить і скаже, як я себе почуваю. На цьому закінчу.

Не хвилюйся. Чекай з перемогою, Надійко, бережи дорогу нашу Наталочку. Міцно обіймаю, цілую.

Навіки твій Володя».

Звучить «Реквієм» Моцарта, на фоні музики - слова учителя.

Учитель. Вони вмирали... Вмирали такими моло­дими. 10 травня помер Володимир Тишура. 11 — вночі протягом однієї години Віктор Кібенок і Володимир Правик, 13 — Василь Ігнатенко, 14 — Микола Ващук, а через кілька днів — Микла Титенок. Ось перед вами їх портрети. Це вони своїми відважними серцями захистили нас, вирвали своє молоде життя і подару­вали його майбутнім поколінням. Що було б з нами? З державою, якби не вони? Страшно навіть у думках уявити...

Давайте пом’янемо загиблих хвилиною мовчання.(Запалюємо свічки)

Історик. А потім було повідомлення телеграфного агентства Радянського Союзу: «Президія Верховної Ради СРСР Указом від 25 вересня 1986 року за муж­ність, героїзм і самовіддані дії, виявлені при ліквіда­ції аварії на Чорнобильські атомній електростанції, присвоює Правику Володимиру Павловичу, Кібенку Віктору Миколайовичу звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Дзвінок.

Лунають дзвони. Поволі виходить дівчина в чорному з квітами в руках.

Дівчина в чорному (співає).

Ой стали хуртовини наступати

Та й все довкола побивати:

Що перша хуртовина

Дома попалила,

А друга хуртовина

Скотину поморила,

А третя хуртовина

У полі й у домі

Та хліб побила,

А нічого в полі,

А нічого в домі

Тай не залишила.    

Ведуча І. Хто вона?

Ведуча ІІ. Епоха?

Ведуча І. Доля?

Ведуча ІІ. Смерть?

Ведуча І. Чи, може, зона?

Учень. Ні, вона – Чорнобильська Мадонна.

Вона дивиться, дивиться в душу,

Вона палить очима до дна,

А ми всі дотерпіти мусим,

Бо в душі не душа, а вина.

Вона йде вже, прямує до тебе,

Одчинила вже двері – й тоді

Нахиляє це атомне небо

У своїй потойбічній журбі.

Подивіться, байдужі люди, -

Ваших внуків вона затуля,

Боса йде на вогонь кривомудрий,

Бо вода вона є і Земля.

Хто ж її, сиву посміє займати?

Сіль пізнання – це плід каяття.

Несе сива чорнобильська мати

Цю планету... – це хворе дитя!

   Дівчина в чорному.

Як тільки світ занурюється в ніч,

Я бачу безліч оченяток – свіч.

Дитячі очі дивляться на мене

Й благають тихо: “Порятуй нас, нене!”

До них тягну я руки, хочу їх оюняти,

Та далі й далі їх відносить вітер клятий.

Страшений вітер болю і біди.

Він посланий Чорнобилем в світи

Хворобу страшну у собі носити

І очі дітям назавжди гасити

В безсиллі руки я ламаю

І в ніч іде, і в світі щось шукаю,

Щоб вітер той приборкати змогло,

Щоб зупинило чорний біль його.

Нехай весь світ до краю обійду,

Та я знайду, знайду, знайду.

(Повільно йде зі сцени. Лунають дзвони). Дзвінок!

Ведуча І Уявляю: висохли річки,

Пощезали і птахи, і звірі,

З краю в край прослалися піски

Фантастичні і мертвенно-сірі.

Ведуча ІІ. Уявляю: ні міст, ні сіл.

Ні на чому погляд зупинити

І що все буяло довкіл –

Неможливо навіть уявити.

Дівчина в чорному (знову виходить наперед, підходить до краю сцени, дивиться поверх глядачів, ніби щось шукаючи, потім звертається до них).

На грані людства, на краю –

В тривозі атомній стою.

Душа тривожиться, як птиця:

 - А що як висохне криниця?

Тривожиться у полі колос:

-          Чому замовк пташиний голос?

І вмить здригається планета –

І річка Либідь, річка Лета.

Не все, не все пощезне в світі.

Ще в зорях сад. Земля у цвіті.

Лист подорожника. Дорога...

Та в серці – атомна тривога.

Учениця.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне “бути чи не бути?”

Страшно над планетою висить.

На землі, у домі все людському,

Протиріч і негараздів тьма.

Будьмо, люди, обережні в ньому,

Нашого житла у нас нема.

Ведуча І. Іван Землянський, учитель з Київської області, написав вірш “З Чорнобильської думи”, який заставляє нас задуматися над подальшою долею людства.

Учень. (читає вірш Івана Землянського).

Чорних дат і людства є немало...

Кожна з них – це міна під прогрес,

Найстрашніше, що усіх спіткало, -

Вибух на Чорнобильській АЕС..

26 квітня – День скорботи.

Зранку скромних квітів віднайду

І на знак журливої турботи

До могил засмучених піду...

Про Чорнобиль не із зведень знаю...

Там живу, виховую дітей,

“Стронцій! та “Цезій” ковтаю,

Від страждань вже став, як Прометей.

Настраждалося, набачилося горя.

Всю сім’ю провів в останню путь...

Завтра – що? Яка подальша доля?

І чи буде світлою майбуть?

Ведуча І. За днями дні, мина повільно рік,

За днями дні – і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться вовік.

Ведуча ІІ. Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження, набат,

Його уроків людство не забуде.

Питання для обговорення

Давайте з'ясуємо, які наслідки катастрофи на Чорно­бильській АЕС?

Метод «Роблю висновки». Наслідки аварії на ЧАЕС:

1. Складна екологічна ситуація: забруднення ґрунтів, вод, лісових насаджень, повітря.

2. Погіршення стану здоров'я людей, що виявляється у зростанні онкологічних захворювань, народжен­ні неповноцінних дітей,

3.             Збільшення смертності, зменшення середньої три­валості життя людини.

4.           Душевний біль і страждання за загиблими і помер­лими.

Учитель

Сльози загуслі на вітрі не сушаться —

З болем зрослися вони.

Ми перед мертвими, ми перед сущими

Носимо камінь вини.

Дивляться в очі, як вогники в темряві,

Душу тривожать завжди

Діти Чорнобиля, діти Чорнобиля,

Діти людської біди.

Дати трагедії спускаються сходами

Вниз до скорботних могил.

Хто нам пробачить за те, що виводили

Діток на атомний пил?

Хай же болять тобі, хай же болять мені,

Вічні лишивши сліди,

Діти Чорнобиля, діти Чорнобиля,

Діти людської біди.

Перегляд фільму «Чорнобиль».

IV. Підсумок заходу